Письменники - ювіляри Життя і творчість Івана Олексійовича Буніна

                                                   

Іван Олексійович Бунін – російський  письменник, поет, перекладач. У літературі ХХ століття Буніну належить видатне місце, він був чудовим прозаїком і витонченим ліриком, походив із старовинного дворянського роду. Дитинство і юність письменника минули на хуторі Бутирки, що на Орловщині, в одному з невеликих родових маєтків. Протягом чотирьох років він навчався у Єлецькій Гімназії, а потім здобував знання вдома.

Бунін завжди любив Україну, йому подобалося мандрувати українськими степами, слухати народні пісні, спілкуватися із місцевими жителями. Він побував у Харкові, в Криму, здійснив мандрівку за течією Дніпра, відвідавши могилу Т. Шевченка у Каневі. Його художня спадщина має багаті і різноманітні зв’язки з українською культурою і літературою. Бунін добре знав український фольклор, захоплювався поезією Т. Шевченко, якого називав геніальним поетом. З 1891 року письменник жив у Полтаві, працював у статистичному бюро. З великим інтересом стежив за українською літературою.

Іван Бунін контактував з українськими письменниками сучасниками – Михайлом Коцюбинським, Борисом Грінченком, Іваном Франко, перекладачем і редактором «Кобзаря» Білоусовим, етнографом В. Гнатюком. Твори Буніна перекладали українською Павло Тичина, Максим Рильський, Леонід Смілянський, Олександр Ільченко. Григорій Зленко присвятив перебуванню Буніна в Україні оповідання «Вогонь зблизька».

Перша книга Івана Буніна «Вірші» вийшла в 1891 році. Наприкінці ХІХ століття він зблизився із М. Горьким, який високо цінував талант молодого письменника. Напередодні революції 1905 року він був уже помітною постаттю, його популярність продовжувала рости і надалі. У 1909 році Буніна було названо одним із дванадцяти почесних членів Академії наук серед яких був і Л. Толстой.

Поезія Івана Буніна завоювала особливе місце в історії російської літератури. Співець російської природи, майстер філософської і любовної лірики він продовжував класичні традиції і активно розвивав досягнення «золотого століття» російської поезії.

По справжньому популярним письменник став після публікації великої соціально психологічної повісті «Деревня», у якій з суровою нещадністю змалював будні російського села.

Напередодні першої світової війни у творчості Буніна з’являються нові мотиви й образи, розширюється діапазон тем. В атмосфері цього трагічного співчуття розкривається одна із центральних тем усієї прози Буніна – тема кохання.

До кращих зразків прози Буніна, написаної на цю тему належать оповідання «Граматика кохання», «Легке дихання», «Сни Чанга».

Першу світову війну і революцію 1917 року письменник сприйняв як передвістя близького і неминучого краху Росії. У 1920 році емігрував до Франції. Провідними у творчості Буніна стають теми кохання і смерті, краси природи, поетизація життя в Росії до 1917 року.

В еміграції написав романи «Жизнь Арсеньєва», «Миттина Любов»,  цикли оповідань і ліричних мініатюр: «Божье дерево»,  збірку «Темные алеи», до якої увійшло 38 оповідань та інші.

Літературні заслуги Івана Буніна високо оцінила світова громадськість. У 1933 році він перший серед російських письменників став лауреатом Нобелівської премії.

Визнаний майстер прози він також був видатним поетом, чудовим перекладачем. Неперевершеним залишається його переклад поеми, як «Пісня про Гайявату», «Каїн», «Леді Годіва», «Кримські сонети», переклад початку «Заповіту» Т. Шевченка.

Письменник всі ці роки жив у Франції, але крізь усе життя проніс любов до Росії. Письменник помер у Парижі від хвороби легень.

До 150 - річчя від дня народження письменника в центральній районній бібліотеці представлено книжкова виставка «Життя і творчість В. А. Буніна». Користувачам бібліотеки запропоновано ознайомитися із творами автора і біографічною літературою.